На жінках тримається світ. На їх  мудрості і материнській любові, жертовності і працелюбстві.Кожна з наших сільських жінок заслуговує на кращі слова вдячності кожна жіноча доля — на захоплення. Але сьогодні хочу розповісти про трьох деренківчанок з числа найповажніших за віком і шанованих за справи односельчанок.

Берегиня книги з Деренківця

Вже давно в нашому селі з’явилася добра тради­ція — вітати ювілярів, славних трудівників села. Ось 29 січня свій ювілей

—   80 років зустріла Ганна Григорівна Лисенко, яку добре знають, шанують і поважають деренківчани.

Вона пропрацювала сільським бібліотекарем 36 років, обиралася депута­том сільської ради 5-х скли­кань, народним засідате­лем. Була редактором місцевої радіогазети, яка виходила в ефір щосуботи

о  6 годині ранку, брала ак­тивну участь у художній са­модіяльності, співала в сільському хорі, вокально­му ансамблі, керувала дра­матичним гуртком.

Народилась Ганна Гри­горівна в с. Нетеребці у 1932 році. Там закінчила 4 класи початкової школи, а з 5-го по 10-й навчалася в Деренківці. Після закінчення школи вступила до Дніпро­петровського сільськогос­подарського інституту на зоотехнічний факультет, де навчалася заочно. Шукала роботу, і райком комсомо­лу направив її у відділ культури. Було вільне місце бібліотекаря в с. Нетеребці

-    це був 1954 рік. Пропра­цювала 2 роки, а потім пе­рейшла в Деренківець бібліотекарем. Так, до вихо­ду на пенсію працювала у сільській бібліотеці.

На той час це був центр масових заходів. Бібліоте­кою користувалося до 2000 читачів. Писала сценарії, репетиції драмгуртка про­водила, готувала доповіді до зборів, матеріали до ра­діогазети, одне слово - двері не закривались до 10 години вечора. Крім цього, доводилось виконувати громадські доручення:зби­рати податки, закуповувати яйця в населення, проводи­ти агітацію.

Робота культпрацівника припала до душі, тож згодом закінчила Канівське культ­освітнє училище за своєю спеціальністю. В Деренківці вийшла заміж. Збудували хату, але життя сімейне не склалось. Піднімала своїх двох синів одна. На той час отримувала 74 крб. заробіт­ної плати. Вирішила само­тужки будувати хату і, слава Богу, все вдалось. Хату збу­дувала, синів виростила і вивчила, з армії зустрічала, поженила. Обоє дітей здо­були вищу освіту. Старший Анатолій — священнослу­житель, протоієрей храму Святого Миколая Чудо­творця в с. Квітках. Менший Олександр працює і про­живає в Києві. Обоє мають чудові сім’ї. В Ганни Гри­горівни троє внуків, 8 пра­внуків. До бабусі всі спішать, бо вона ще й смач­но готує: і налиснички, і капусточку, і пироги. Одне слово - господиня.

Зараз 80-літня жіночка проживає по вул. Поштовій одна. Активна, мудра, доб­ра, лагідна. А на гостини з’їхались діти і онуки, зійшлися друзі, сусіди, пра­цівники культури, вітала і я, сільський голова. Вручила почесну Подяку за багато­річну сумлінну працю і по­дарунок.

На "МЕЛАНКИ" до Меланки

А на початку року спра­вили ювілей ще однієї чу­дової жінки. 13 січня, за народним звичаєм, нази­вають Меланкою і після обіду ходять щедрувати від хати до хати. Ось цьо­го дня виповнилось 70 років Меланії Григорівні Саєнко. Тож вирішили цього дня привітати нашу Меланку з днем народ­ження, яка, до речі, одна з таким ім’ям на все село.

Працювала в колгоспі, а останні 25 років працю­вала касиром сільської ради. Меланія Григорівна має трьох діток, 7 внуків, З правнуків. Активний учас­ник художньої самодіяль­ності, співала в хорі, в ан­самблі, була членом агітаційно-художньої бригади.

Цього дня її вітали ко­лишні подруги по сцені, а зараз вокальний ансамбль «Берегиня» разом із не­змінним керівником Іва­ном Андрійовичем Губенком.

їх радо зустріла Мела­нія Григорівна, запросила в хату, де вони щедрували, колядували і вітали з Но­вим роком всю родину подруги: сина Олександра, невістку Валентину, внуч­ку Юлію, а також матір Меланії Григорівни — Віру Іванівну, якій вже 94 роки.

З нагоди ювілею іме­нинниці вручили подару­нок, а господиня запро­сила до столу. У за­тишній, гостинній обста­новці ще його згадували пісні з репертуару ко­лишніх виступів, прига­дували свої виступи пе­ред колгоспниками, зустрічі з тваринниками, механізаторами.

Час зустрічі збіг швид­ко. Привітна господиня дя­кувала присутнім за чудо­ве свято,яке їй подарува­ли працівники сільського будинку культури.

Нелегкі дороги баби Ганни

Серед старожилів с. Деренківця є Ганна Івані­вна Григір, яка народилась 15 грудня 1915 року в сім’ї лісника і швачки. Всього в родині було 6 дітей, але ви­жило 4.

Біля старшого брата Олексія Ганя навчилась чи­тати і писати. Після закін­чення семирічки дядько Устим забрав її до Києва, де працювала на швейній фабриці. З часом поверну­лась в рідне село. В період голодомору працювала різноробочою в радгоспі «Михайлівка». Пізніше пішла працювати в колгосп, полоти буряки.

В 193 5 році Ганна Івані­вна вийшла заміж за Івана Брухтія. Народили 6 дітей, вижило 2 дочки і 2 сини — ось так ніби повторилася доля батьківської родини.

З початком війни людей брали на роботу до Мико­лаєва. І Ганна Іванівна ра­зом із другим чоловіком Гаврилом Сокольським поїхала на роботи. Потім чоловік пішов на фронт, отримав поранення і по­мер у госпіталі. Після за­кінчення війни Ганна Іва­нівна повернулась у рідне село. Повернувся з війни і перший чоловік. Удвох із ним піднімали на ноги дітей. Все пізнала жінка в своєму житті: і голод, і страшну війну, і втрату близьких людей, і тяжку роботу. Але вистояли, ви­жили, виростили дітей, діждали 5 онуків, 7 прав­нуків.

Чоловік помер, а баба Ганна залишилась в ста­ренькій хаті одна. їй пішов 97 рік. Радіє, хто зайде її про­відати, — чи сусідка, чи соціальний працівник Т.В.Сіренко. Вона всім рада

і вдячна.

Ірина ПЛОХУТА, Деренківецький сільський голова.